DEMOSCIOCRACY/ DEMOSCIOCRATIE

Франція та Європа мають зробити вибір, який надовго визначить їхнє майбутнє. У цьому контексті постає питання: як забезпечити відповідальність тих, хто нами керує? У питаннях державних фінансів, дипломатії та демократії громадяни мають право вимагати звіту. Їхня роль не може зводитися лише до голосування, після якого вони змушені нести наслідки рішень, ухвалених від їхнього імені.

Борг: майже десятиліття при владі вимагає підбиття підсумків

І не лише це: спадкоємці всіх, хто втягнув нас у борги від часів Жискара, повинні їх погасити, адже їхні попередники зневажили нас. І тепер платити має НАРОД? НІ!

Під час дискусії, яку я дивився вчора ввечері на LCI, порушувалося питання політичної відповідальності Емманюеля Макрона за приблизно 1,8 трильйона євро боргу із загальної суми близько 3,5 трильйона — за період, який було представлено як дев’ять із половиною років при владі. Я наводжу тут цифру, озвучену під час тієї дискусії: метод її розрахунку та точні часові межі потребують уточнення.

Водночас офіційні дані INSEE встановлені: у першому кварталі 2026 року державний борг Франції сягнув 3 536,1 мільярда євро, або 117,5 % валового внутрішнього продукту. Джерело: INSEE.

Необхідно розрізняти борг, накопичений протягом президентського терміну, і ту його частину, яка безпосередньо зумовлена рішеннями президента. Проте це розрізнення не може звільняти Емманюеля Макрона, його послідовні уряди та парламентські більшості, які схвалювали їхні бюджети, від відповідальності за зроблений вибір.

Які видатки було здійснено? Які доходи скорочено? З якою метою, на чию користь і з якими результатами? Яка частина боргу допомогла захистити населення або підготуватися до майбутнього? Яка частина відображає неефективні програми чи рішення без належного фінансування?

Не всі державні видатки є марнотратством. Школи, лікарні, правосуддя, наукові дослідження та інфраструктура потребують ресурсів. Тому відповідальна політика має оцінювати не лише обсяг видатків, а й їхню користь, і так само уважно розглядати доходи.

Пережиті кризи потрібно враховувати. Однак вони не можуть ставати універсальним виправданням, яке закриває дискусію. Керувати країною майже десятиліття означає відповідати за підсумки свого правління.

У «князях Республіки» я засуджую звичку привласнювати успіхи й водночас розмивати відповідальність за невдачі. Ми маємо вимагати незалежного оцінювання, публічного контролю за виконанням зобов’язань і виправлень, коли результати не відповідають очікуванням. Якщо порушення доведено, мають наставати передбачені законом наслідки.

Україна: особисті стосунки не замінюють стратегії

Емманюель Макрон прийняв Володимира Путіна у Версалі 29 травня 2017 року. Наступна зустріч за участю Макрона, Путіна, Володимира Зеленського та Ангели Меркель відбулася в Парижі 9 грудня 2019 року. Це різні події. Джерела: Версаль, 2017 рік та Паризький саміт, 2019 рік.

Діалог з іншими керівниками держав є частиною дипломатичної роботи. Але урочисті прийоми, рукостискання та демонстрації близькості слід оцінювати за результатами. Чого вони дозволили досягти? Які зобов’язання було виконано? Які висновки зроблено з невдач?

Ця вимога стосується як Володимира Путіна, так і Дональда Трампа. Публічно демонстровані особисті стосунки не гарантують поваги до французьких і європейських інтересів. Міцна дипломатія потребує чітких цілей, переконливих засобів та здатності реагувати на порушення зобов’язань.

Так само потрібно тверезо оцінювати російські можливості. Було б помилкою зображати Росію як військово «недієздатну». SIPRI оцінює її військові видатки у 2025 році приблизно у 190 мільярдів доларів — третій показник у світі. Ця цифра не доводить ефективності всіх її озброєнь, але не дозволяє вважати її військову міць незначною. Джерело: SIPRI.

Боротьба з пропагандою вимагає саме такої ретельності: перевіряти факти, визнавати невизначеність і відкидати оповіді, що заспокоюють нас ціною відмови від реальності.

Європа повинна мати змогу впливати на своє майбутнє

Мене непокоїть ризик того, що європейці будуть змушені підкорятися рішенням, узгодженим між великими державами, не маючи реальної можливості на них впливати. Це занепокоєння заслуговує на серйозне обговорення; воно не потребує опори на недоведене твердження про спільний американсько-російський план знищення Європи.

Інтереси Сполучених Штатів, Росії та європейських країн не тотожні. Європа повинна мати змогу обстоювати власний вибір і володіти для цього достатніми промисловими, енергетичними, економічними та військовими ресурсами.

Це вимагає конкретних відповідей. Які виробництва ми хочемо контролювати? Які залежності маємо зменшити? Які інвестиції готові фінансувати? Як гарантувати громадянам можливість контролювати ці напрями політики?

Суверенітет формується завдяки рішенням, які послідовно втілюються протягом тривалого часу. Промов недостатньо: потрібні стратегія, ресурси та чітко визнана відповідальність перед населенням.

Журналісти: домагатися відповідей до кінця

Журналісти відіграють надзвичайно важливу роль. Ми очікуємо, що вони зіставлятимуть дії посадовців з їхніми попередніми заявами, перевірятимуть наведені ними цифри та однаково вимогливо оцінюватимуть їхні результати незалежно від політичної належності.

Зв’язки між медіа, економічними інтересами та владою заслуговують на уважне вивчення. Власність медіа, їхнє фінансування та можливі конфлікти інтересів мають бути прозорими. Але критика стає переконливішою, коли стосується конкретних, документально підтверджених фактів, а не приписує однакові наміри всій професії.

Коли озвучується така значна сума, як 1,8 трильйона євро, громадськість повинна мати змогу зрозуміти її розрахунок. Коли обстоюються бюджетні рішення, слід досліджувати їхню вартість і те, хто отримує від них користь. Коли дипломатичну стратегію представляють як успішну, її результати мають бути доведені.

Саме така вимога послідовного контролю, що не обмежується заявою дня, дає громадянам змогу сформувати власну думку.

2027 рік: перетворити обурення на демократичний контроль

Француженки й французи, ми критикуємо, протестуємо, іноді обурюємося до нестями. Але що ми робимо із цим обуренням далі? Ознайомтеся з ДЕМОСЦІОКРАТІЄЮ та вирішіть, підтримувати її чи ні.

Бажання захистити свою родину, рівень життя та спокій є цілком законним. Проте страх змін також може змушувати нас зберігати практики, наслідки яких ми засуджуємо. Ми повинні осмислити цю суперечність, не знецінюючи нічиїх побоювань.

З наближенням 2027 року жоден кандидат не повинен отримати безумовного мандата довіри. Вимагаймо програм із розрахованою вартістю, зрозумілих зобов’язань і чітких механізмів оцінювання. Запитуймо, як фінансуватимуться пропозиції, хто отримає від них користь і яких компромісів вони вимагатимуть.

Було б перебільшенням стверджувати як доконаний факт, що французи збанкрутують уже в першому кварталі 2027 року. Натомість ми повинні вже зараз обговорювати ризики для нашого майбутнього та способи їх зменшення. Нагальна потреба в демократичних змінах не вимагає призначеної дати катастрофи, щоб бути реальною.

Наша громадянська відповідальність триває й між виборами. Вона передбачає поінформованість, участь у дискусіях, контроль за виконанням зобов’язань та готовність вимагати пояснень навіть від тих керівників, яких ми підтримували.

Вимога, яку я обстоюю, проста: кожна людина, наділена публічною владою, повинна пояснювати свої рішення, представляти їхні результати та брати на себе політичні наслідки.

Надаймо цій вимозі конкретного змісту: більше прозорості, дієві противаги владі та участь громадян, яка справді впливає на рішення.

ХАЙ ЖИВЕ ДЕМОСЦІОКРАТІЯ — ВЛАДА НАРОДУ ЧЕРЕЗ СПРАВЖНІ ЗНАННЯ ТА ІНТЕЛЕКТ, А НЕ ЛИШЕ КНИЖКОВУ ОСВІЧЕНІСТЬ!

Ви МАЄТЕ ЗРОБИТИ ВИБІР зараз і ухвалити рішення щодо свого майбутнього.

Саме в цьому дусі я звертаюся із закликом: громадяни, повернімо собі місце в суспільному житті. Перетворімо наше обурення на силу пропозицій і контролю. І не дозволяймо політикам та їхній адміністрації змушувати нас робити все, тоді як вони ні за що не відповідають: АНІ ВОНИ, АНІ ЇХНЯ АДМІНІСТРАЦІЯ.

ХАЙ ЖИВЕ ДЕМОСЦІОКРАТІЯ!