DEMOSCIOCRACY/ DEMOSCIOCRATIE

Français

Dette, Ukraine, élections de 2027 : le pouvoir doit rendre des comptes

La France et l’Europe doivent faire des choix qui engageront leur avenir pour longtemps. Dans ce contexte, une question s’impose : comment faire respecter la responsabilité de ceux qui nous gouvernent ? En matière de finances publiques, de diplomatie et de démocratie, les citoyens ont le droit de demander des comptes. Leur rôle ne peut pas se limiter à voter, puis à supporter les conséquences des décisions prises en leur nom.

Dette : près d’une décennie de pouvoir de Macron appelle un bilan et non seulement mais les heritiers de tous ceux qui nous ont endettés depuis Giscard doivent rembourser car leur ainés nous a bafoués et aujourd’hiui le pEUPLE doitb payer ?? NON

Dans le débat que j’ai suivi hier soir sur LCI, la responsabilité politique d’Emmanuel Macron était mise en cause à hauteur d’environ 1 800 milliards d’euros de dette, sur quelque 3 500 milliards au total, pour une période présentée comme neuf ans et demi de pouvoir. Je rapporte ici le chiffre évoqué dans cette discussion : son calcul et ses bornes chronologiques doivent être précisés.

Le chiffre officiel de l’Insee est, lui, établi : au premier trimestre 2026, la dette publique française atteignait 3 536,1 milliards d’euros, soit 117,5 % du produit intérieur brut. Source : Insee.

Il faut distinguer l’endettement accumulé pendant une présidence de la part directement attribuable aux décisions de celle-ci. Mais cette distinction ne saurait dispenser Emmanuel Macron, ses gouvernements successifs et les majorités ayant voté leurs budgets de répondre de leurs choix.

Quelles dépenses ont été engagées ? Quelles recettes ont été réduites ? Avec quels objectifs, au bénéfice de qui et pour quels résultats ? Quelle part de la dette a permis de protéger la population ou de préparer l’avenir ? Quelle part traduit des dispositifs inefficaces ou des décisions mal financées ?

Toute dépense publique n’est pas un gaspillage. L’école, l’hôpital, la justice, la recherche et les infrastructures ont besoin de moyens. Une politique responsable doit donc examiner l’utilité des dépenses autant que leur montant, et regarder les recettes avec la même attention.

Les crises traversées doivent être prises en compte. Elles ne peuvent toutefois devenir une justification générale qui fermerait le débat. Gouverner pendant près d’une décennie implique d’en assumer le bilan.

Ce que je dénonce chez les « princes de la République », c’est cette manière de revendiquer les succès tout en diluant la responsabilité des échecs. Nous devons exiger des évaluations indépendantes, un suivi public des engagements et des corrections lorsque les résultats ne sont pas au rendez-vous. Lorsque des fautes sont établies, elles doivent recevoir les suites prévues par le droit.

Ukraine : les relations personnelles ne font pas une stratégie

Emmanuel Macron a reçu Vladimir Poutine à Versailles le 29 mai 2017. La rencontre réunissant ensuite Macron, Poutine, Volodymyr Zelensky et Angela Merkel s’est tenue à Paris le 9 décembre 2019. Ces événements sont distincts. Sources : Versailles en 2017 et sommet de Paris en 2019.

Dialoguer avec d’autres dirigeants fait partie du travail diplomatique. Mais les réceptions prestigieuses, les poignées de main et les marques de proximité doivent être jugées à leurs résultats. Qu’ont-elles permis d’obtenir ? Quels engagements ont été respectés ? Quelles leçons ont été tirées des échecs ?

Cette exigence vaut pour Vladimir Poutine comme pour Donald Trump. Une relation personnelle affichée ne garantit pas que les intérêts français et européens seront respectés. Une diplomatie solide exige des objectifs clairs, des moyens crédibles et une capacité à réagir lorsque les engagements sont bafoués.

Il faut aussi regarder les capacités russes avec lucidité. Présenter la Russie comme militairement « hors service » serait une erreur. Le SIPRI estime ses dépenses militaires à environ 190 milliards de dollars en 2025, au troisième rang mondial. Ce chiffre ne démontre pas l’efficacité de tous ses armements, mais interdit de considérer sa puissance militaire comme négligeable. Source : SIPRI.

Combattre la propagande suppose de conserver cette rigueur : examiner les faits, reconnaître les incertitudes et refuser les récits qui nous rassurent au prix de la réalité.

L’Europe doit pouvoir peser sur son avenir

Je m’inquiète du risque de voir les Européens subir des décisions négociées entre grandes puissances sans pouvoir réellement les influencer. Cette inquiétude mérite un débat sérieux ; elle n’a pas besoin de s’appuyer sur l’affirmation non démontrée d’un projet commun américano-russe visant à détruire l’Europe.

Les intérêts des États-Unis, de la Russie et des pays européens ne se confondent pas. L’Europe doit pouvoir défendre ses choix et disposer, pour cela, de moyens industriels, énergétiques, économiques et militaires suffisants.

Cela exige des réponses concrètes. Quelles productions voulons-nous maîtriser ? Quelles dépendances devons-nous réduire ? Quels investissements sommes-nous prêts à financer ? Comment garantir que les citoyens puissent contrôler ces orientations ?

La souveraineté se construit par des décisions suivies dans le temps. Les discours ne suffisent pas : il faut une stratégie, des moyens et une responsabilité clairement assumée devant les populations.

Journalistes : pousser les questions jusqu’au bout

Les journalistes ont un rôle essentiel à jouer. Nous attendons d’eux qu’ils confrontent les responsables à leurs déclarations passées, vérifient leurs chiffres et examinent leurs résultats avec la même exigence, quelle que soit leur appartenance politique.

Les liens entre médias, intérêts économiques et pouvoirs méritent d’être interrogés. La propriété des médias, leurs financements et les éventuels conflits d’intérêts doivent être transparents. Mais la critique gagne en force lorsqu’elle vise des faits précis et documentés, plutôt que de prêter les mêmes intentions à toute une profession.

Lorsqu’un chiffre aussi considérable que 1 800 milliards d’euros est avancé, le public doit pouvoir en comprendre le calcul. Lorsque des choix budgétaires sont défendus, leurs coûts et leurs bénéficiaires doivent être examinés. Lorsqu’une stratégie diplomatique est présentée comme un succès, ses résultats doivent être démontrés.

C’est cette exigence de suivi, au-delà de la déclaration du jour, qui permet aux citoyens de former leur jugement.

2027 : transformer la colère en contrôle démocratique

Françaises, Français, nous critiquons, nous protestons, parfois nous nous emportons. Mais que faisons-nous ensuite de cette colère ? regardez la DEMOSCIOCRATIE et adhereez ou NON

Vouloir protéger sa famille, son niveau de vie et sa tranquillité est légitime. Pourtant, la crainte du changement peut aussi nous pousser à reconduire des pratiques dont nous dénonçons les conséquences. Nous devons examiner cette contradiction sans mépriser les inquiétudes de chacun.

À l’approche de 2027, aucun candidat ne devrait obtenir un blanc-seing. Exigeons des programmes chiffrés, des engagements compréhensibles et des modalités précises d’évaluation. Demandons comment les propositions seront financées, qui en bénéficiera et quels arbitrages elles imposeront.

Il serait excessif d’annoncer comme une certitude que les Français seront ruinés dès le premier trimestre 2027. En revanche, nous devons débattre dès maintenant des risques qui pèsent sur notre avenir et des moyens de les réduire. L’urgence démocratique n’a pas besoin d’une date de catastrophe pour être réelle.

Notre responsabilité de citoyens continue entre deux élections. Elle passe par l’information, la participation aux débats, le contrôle des engagements et la volonté de demander des explications, même aux responsables que nous avons soutenus.

L’exigence que je défends est simple : toute personne investie d’un pouvoir public doit expliquer ses décisions, en présenter les résultats et en assumer les conséquences politiques.

Donnons un contenu concret à cette exigence : davantage de transparence, des contre-pouvoirs effectifs et une participation citoyenne qui compte réellement dans les décisions.

VIVE LA DEMOSCIOCRATIE , Le POUVOIR DU PEUPLE PAR LA CONNAISSANCE REELE ET DE L’INTELLIGENCE ET NON simplement LETTREE!

Vous DEVEZ CHOISIR maintenant et prendre une decision pour votre avenir

C’est dans cet esprit que je lance cet appel : citoyens, reprenons notre place dans la vie publique. Faisons de notre colère une force de proposition et de contrôle.et ne laissons pas les politiciens et leur administration pour qu’ils nous fassent tout faire et ils nes ont resposables d erien : NI EUX NI LEUR ADMINISTRATION

VIVE LA DEMOSCIOCRATIE

English

Debt, Ukraine, the 2027 elections: those in power must be held accountable

France and Europe face choices that will shape their future for a long time. In this context, one question stands out: how can we ensure that those who govern us are held accountable? In public finance, diplomacy and democracy, citizens have the right to demand answers. Their role cannot be limited to voting and then bearing the consequences of decisions made in their name.

Debt: nearly a decade in power calls for an accounting

And that is not all: the heirs of all those who have put us in debt since Giscard must repay it, because their elders treated us with contempt. And now the PEOPLE are supposed to pay? NO!

In the debate I watched on LCI last night, Emmanuel Macron’s political responsibility was challenged over approximately €1.8 trillion in debt, out of a total of around €3.5 trillion, for a period described as nine and a half years in power. I am reporting the figure mentioned in that discussion: the calculation behind it and the precise dates it covers need to be clarified.

The official INSEE figure, however, is established: in the first quarter of 2026, French public debt stood at €3,536.1 billion, or 117.5% of gross domestic product. Source: INSEE.

We must distinguish between debt accumulated during a presidency and the share directly attributable to that president’s decisions. But this distinction cannot absolve Emmanuel Macron, his successive governments and the parliamentary majorities that approved their budgets of responsibility for their choices.

What spending was undertaken? What revenues were reduced? With what objectives, for whose benefit and with what results? How much of the debt helped protect the population or prepare for the future? How much reflects ineffective programmes or inadequately funded decisions?

Not all public spending is wasteful. Schools, hospitals, the justice system, research and infrastructure need resources. Responsible policy must therefore examine the usefulness of spending as well as its amount, and scrutinise revenues just as closely.

The crises the country has faced must be taken into account. They cannot, however, become a blanket justification that shuts down debate. Governing for nearly a decade means accepting responsibility for one’s record.

What I criticise in the “princes of the Republic” is this habit of claiming successes while spreading responsibility for failures so widely that nobody answers for them. We must demand independent evaluations, public monitoring of commitments and corrections when results fall short. Where wrongdoing is established, it must lead to the consequences provided for by law.

Ukraine: personal relationships do not amount to a strategy

Emmanuel Macron received Vladimir Putin at Versailles on 29 May 2017. The subsequent meeting bringing together Macron, Putin, Volodymyr Zelenskyy and Angela Merkel took place in Paris on 9 December 2019. These were separate events. Sources: Versailles in 2017 and Paris summit in 2019.

Dialogue with other leaders is part of diplomatic work. But prestigious receptions, handshakes and displays of closeness must be judged by their results. What did they achieve? Which commitments were honoured? What lessons were learned from failures?

This requirement applies to Vladimir Putin as much as to Donald Trump. A publicly displayed personal relationship does not guarantee that French and European interests will be respected. Sound diplomacy requires clear objectives, credible resources and the ability to respond when commitments are broken.

Russia’s capabilities must also be assessed realistically. Portraying Russia as militarily “out of action” would be a mistake. SIPRI estimates its military expenditure at around US$190 billion in 2025, the third highest in the world. That figure does not demonstrate the effectiveness of all its weapons, but it rules out treating its military power as negligible. Source: SIPRI.

Countering propaganda requires precisely this discipline: examining facts, acknowledging uncertainty and rejecting narratives that reassure us at the expense of reality.

Europe must be able to influence its own future

I am concerned about the risk of Europeans having to accept decisions negotiated between major powers without being able to influence them meaningfully. This concern deserves serious debate; it does not need to rest on the unproven assertion of a joint American–Russian plan to destroy Europe.

The interests of the United States, Russia and European countries are not identical. Europe must be able to defend its choices and, to do so, have sufficient industrial, energy, economic and military resources.

This requires concrete answers. Which areas of production do we want to control? Which dependencies must we reduce? What investments are we prepared to fund? How can we ensure that citizens can scrutinise these policies?

Sovereignty is built through decisions pursued consistently over time. Speeches are not enough: we need a strategy, resources and clearly accepted accountability to the public.

Journalists: pursue the questions to the end

Journalists have an essential role to play. We expect them to confront those in authority with their past statements, check their figures and examine their results with the same rigour, regardless of political affiliation.

The links between the media, economic interests and those in power deserve scrutiny. Media ownership, funding and potential conflicts of interest must be transparent. But criticism is stronger when it addresses specific, documented facts rather than attributing the same intentions to an entire profession.

When a figure as large as €1.8 trillion is put forward, the public must be able to understand how it was calculated. When budget choices are defended, their costs and beneficiaries must be examined. When a diplomatic strategy is presented as a success, its results must be demonstrated.

It is this insistence on follow-through, beyond the statement of the day, that enables citizens to form their own judgements.

2027: turn anger into democratic oversight

Fellow citizens of France, we criticise, we protest and sometimes we lose our temper. But what do we then do with that anger? Look into DEMOSCIOCRACY and decide whether or not to support it.

Wanting to protect one’s family, standard of living and peace of mind is legitimate. Yet fear of change can also lead us to perpetuate practices whose consequences we condemn. We must examine this contradiction without belittling anyone’s concerns.

As 2027 approaches, no candidate should receive a blank cheque. Let us demand costed programmes, understandable commitments and precise arrangements for evaluation. Let us ask how proposals will be financed, who will benefit and what trade-offs they will require.

It would be excessive to announce as a certainty that the French people will be ruined by the first quarter of 2027. We must, however, discuss now the risks to our future and the ways to reduce them. Democratic urgency does not need a date for catastrophe to be real.

Our responsibility as citizens continues between elections. It involves staying informed, taking part in debate, monitoring commitments and being willing to demand explanations, even from leaders we have supported.

The principle I defend is simple: anyone entrusted with public power must explain their decisions, present the results and accept the political consequences.

Let us give this principle practical substance: greater transparency, effective checks and balances, and citizen participation that genuinely influences decisions.

LONG LIVE DEMOSCIOCRACY: THE POWER OF THE PEOPLE THROUGH REAL KNOWLEDGE AND INTELLIGENCE, NOT MERELY BOOK LEARNING!

You MUST CHOOSE now and make a decision about your future.

It is in this spirit that I make this appeal: citizens, let us reclaim our place in public life. Let us turn our anger into a force for proposing solutions and exercising oversight. And let us not leave politicians and their administration to make us do everything while they take responsibility for nothing: NEITHER THEY NOR THEIR ADMINISTRATION.

LONG LIVE DEMOSCIOCRACY!

↑ Français

Español

Deuda, Ucrania, elecciones de 2027: el poder debe rendir cuentas

Francia y Europa deben tomar decisiones que comprometerán su futuro durante mucho tiempo. En este contexto, se impone una pregunta: ¿cómo hacer efectiva la responsabilidad de quienes nos gobiernan? En materia de finanzas públicas, diplomacia y democracia, la ciudadanía tiene derecho a pedir cuentas. Su papel no puede limitarse a votar y después soportar las consecuencias de las decisiones tomadas en su nombre.

Deuda: casi una década en el poder exige un balance

Y no solo eso: los herederos de todos los que nos han endeudado desde Giscard deben devolver ese dinero, porque sus mayores nos han tratado con desprecio. ¿Y ahora debe pagar el PUEBLO? ¡NO!

En el debate que seguí anoche en LCI, se cuestionaba la responsabilidad política de Emmanuel Macron por unos 1,8 billones de euros de deuda, de un total aproximado de 3,5 billones, durante un período presentado como nueve años y medio en el poder. Reproduzco aquí la cifra mencionada en aquella discusión: es necesario precisar su cálculo y las fechas exactas que abarca.

La cifra oficial del INSEE, por su parte, está establecida: en el primer trimestre de 2026, la deuda pública francesa alcanzaba 3.536.100 millones de euros, equivalentes al 117,5 % del producto interior bruto. Fuente: INSEE.

Hay que distinguir entre la deuda acumulada durante una presidencia y la parte directamente atribuible a sus decisiones. Pero esta distinción no puede eximir a Emmanuel Macron, a sus sucesivos gobiernos y a las mayorías que aprobaron sus presupuestos de responder por sus decisiones.

¿Qué gastos se realizaron? ¿Qué ingresos se redujeron? ¿Con qué objetivos, en beneficio de quién y con qué resultados? ¿Qué parte de la deuda permitió proteger a la población o preparar el futuro? ¿Qué parte refleja programas ineficaces o decisiones insuficientemente financiadas?

No todo gasto público es un despilfarro. La escuela, los hospitales, la justicia, la investigación y las infraestructuras necesitan recursos. Por tanto, una política responsable debe examinar tanto la utilidad de los gastos como su cuantía, y analizar los ingresos con la misma atención.

Las crisis vividas deben tenerse en cuenta. Sin embargo, no pueden convertirse en una justificación general que cierre el debate. Gobernar durante casi una década implica asumir el balance de la propia gestión.

Lo que denuncio en los «príncipes de la República» es esa manera de atribuirse los éxitos mientras se diluye la responsabilidad por los fracasos. Debemos exigir evaluaciones independientes, un seguimiento público de los compromisos y rectificaciones cuando los resultados no estén a la altura. Cuando se demuestren conductas indebidas, deben tener las consecuencias previstas por la ley.

Ucrania: las relaciones personales no constituyen una estrategia

Emmanuel Macron recibió a Vladímir Putin en Versalles el 29 de mayo de 2017. El encuentro posterior que reunió a Macron, Putin, Volodímir Zelenski y Angela Merkel tuvo lugar en París el 9 de diciembre de 2019. Se trata de acontecimientos distintos. Fuentes: Versalles en 2017 y cumbre de París en 2019.

Dialogar con otros dirigentes forma parte del trabajo diplomático. Pero las recepciones prestigiosas, los apretones de manos y las muestras de cercanía deben juzgarse por sus resultados. ¿Qué permitieron conseguir? ¿Qué compromisos se respetaron? ¿Qué lecciones se extrajeron de los fracasos?

Esta exigencia se aplica tanto a Vladímir Putin como a Donald Trump. Una relación personal exhibida públicamente no garantiza que se respeten los intereses franceses y europeos. Una diplomacia sólida exige objetivos claros, medios creíbles y capacidad de reacción cuando se incumplen los compromisos.

También hay que examinar con lucidez las capacidades rusas. Sería un error presentar a Rusia como militarmente «fuera de servicio». El SIPRI estima su gasto militar en unos 190.000 millones de dólares en 2025, el tercero más elevado del mundo. Esta cifra no demuestra la eficacia de todo su armamento, pero impide considerar insignificante su poder militar. Fuente: SIPRI.

Combatir la propaganda exige precisamente ese rigor: examinar los hechos, reconocer las incertidumbres y rechazar los relatos que nos tranquilizan a costa de la realidad.

Europa debe poder influir en su futuro

Me preocupa el riesgo de que los europeos tengan que acatar decisiones negociadas entre grandes potencias sin poder influir realmente en ellas. Esta preocupación merece un debate serio; no necesita apoyarse en la afirmación no demostrada de un proyecto conjunto estadounidense y ruso para destruir Europa.

Los intereses de Estados Unidos, Rusia y los países europeos no son los mismos. Europa debe poder defender sus decisiones y disponer, para ello, de suficientes medios industriales, energéticos, económicos y militares.

Esto exige respuestas concretas. ¿Qué producciones queremos controlar? ¿Qué dependencias debemos reducir? ¿Qué inversiones estamos dispuestos a financiar? ¿Cómo garantizar que la ciudadanía pueda supervisar estas orientaciones?

La soberanía se construye mediante decisiones sostenidas en el tiempo. Los discursos no bastan: hacen falta una estrategia, recursos y una responsabilidad claramente asumida ante la población.

Periodistas: llevar las preguntas hasta el final

Los periodistas tienen un papel esencial. Esperamos que confronten a los responsables con sus declaraciones pasadas, verifiquen sus cifras y examinen sus resultados con la misma exigencia, independientemente de su afiliación política.

Los vínculos entre los medios, los intereses económicos y el poder merecen ser examinados. La propiedad de los medios, su financiación y los posibles conflictos de intereses deben ser transparentes. Pero la crítica gana fuerza cuando se refiere a hechos precisos y documentados, en lugar de atribuir las mismas intenciones a toda una profesión.

Cuando se presenta una cifra tan considerable como 1,8 billones de euros, el público debe poder entender su cálculo. Cuando se defienden decisiones presupuestarias, deben examinarse sus costes y sus beneficiarios. Cuando una estrategia diplomática se presenta como un éxito, sus resultados deben demostrarse.

Esta exigencia de seguimiento, más allá de la declaración del día, permite a la ciudadanía formarse su propio criterio.

2027: transformar la indignación en control democrático

Francesas y franceses: criticamos, protestamos y, a veces, nos exaltamos. Pero ¿qué hacemos después con esa indignación? Conozcan la DEMOSCIOCRACIA y decidan si la apoyan o no.

Querer proteger a la familia, el nivel de vida y la tranquilidad es legítimo. Sin embargo, el miedo al cambio también puede llevarnos a perpetuar prácticas cuyas consecuencias denunciamos. Debemos examinar esta contradicción sin menospreciar las preocupaciones de nadie.

De cara a 2027, ningún candidato debería recibir un cheque en blanco. Exijamos programas con costes calculados, compromisos comprensibles y mecanismos precisos de evaluación. Preguntemos cómo se financiarán las propuestas, quién se beneficiará de ellas y qué disyuntivas impondrán.

Sería excesivo anunciar como una certeza que los franceses estarán arruinados en el primer trimestre de 2027. En cambio, debemos debatir desde ahora los riesgos que amenazan nuestro futuro y las formas de reducirlos. La urgencia democrática no necesita una fecha de catástrofe para ser real.

Nuestra responsabilidad ciudadana continúa entre elecciones. Implica informarse, participar en los debates, supervisar los compromisos y estar dispuestos a pedir explicaciones, incluso a los responsables a quienes hemos apoyado.

La exigencia que defiendo es sencilla: toda persona investida de poder público debe explicar sus decisiones, presentar sus resultados y asumir sus consecuencias políticas.

Demos un contenido concreto a esta exigencia: más transparencia, contrapoderes efectivos y una participación ciudadana que influya realmente en las decisiones.

¡VIVA LA DEMOSCIOCRACIA: EL PODER DEL PUEBLO MEDIANTE EL CONOCIMIENTO REAL Y LA INTELIGENCIA, Y NO SIMPLEMENTE EL SABER DE LOS LIBROS!

DEBEN ELEGIR ahora y tomar una decisión sobre su futuro.

Con ese espíritu hago este llamamiento: ciudadanos, recuperemos nuestro lugar en la vida pública. Hagamos de nuestra indignación una fuerza de propuesta y de control. Y no dejemos que los políticos y su administración nos hagan hacerlo todo mientras no responden de nada: NI ELLOS NI SU ADMINISTRACIÓN.

¡VIVA LA DEMOSCIOCRACIA!

↑ Français

Português

Dívida, Ucrânia, eleições de 2027: o poder deve prestar contas

A França e a Europa precisam fazer escolhas que comprometerão seu futuro por muito tempo. Nesse contexto, uma pergunta se impõe: como garantir a responsabilização de quem nos governa? Em matéria de finanças públicas, diplomacia e democracia, os cidadãos têm o direito de exigir explicações. Seu papel não pode se limitar a votar e, depois, suportar as consequências das decisões tomadas em seu nome.

Dívida: quase uma década no poder exige um balanço

E não apenas isso: os herdeiros de todos os que nos endividaram desde Giscard devem devolver esse dinheiro, porque seus antecessores nos trataram com desprezo. E agora o POVO é que deve pagar? NÃO!

No debate que acompanhei ontem à noite na LCI, questionava-se a responsabilidade política de Emmanuel Macron por cerca de 1,8 trilhão de euros de dívida, de um total aproximado de 3,5 trilhões, durante um período apresentado como nove anos e meio no poder. Relato aqui o número mencionado naquela discussão: seu cálculo e as datas exatas que abrange precisam ser esclarecidos.

O dado oficial do INSEE, por sua vez, está estabelecido: no primeiro trimestre de 2026, a dívida pública francesa atingia 3.536,1 bilhões de euros, ou 117,5% do produto interno bruto. Fonte: INSEE.

É preciso distinguir a dívida acumulada durante uma presidência da parcela diretamente atribuível às suas decisões. Mas essa distinção não pode isentar Emmanuel Macron, seus sucessivos governos e as maiorias que aprovaram seus orçamentos de responder por suas escolhas.

Quais despesas foram realizadas? Quais receitas foram reduzidas? Com quais objetivos, em benefício de quem e com quais resultados? Que parcela da dívida permitiu proteger a população ou preparar o futuro? Que parcela reflete programas ineficazes ou decisões sem financiamento adequado?

Nem toda despesa pública é desperdício. Escolas, hospitais, justiça, pesquisa e infraestrutura precisam de recursos. Uma política responsável deve, portanto, examinar tanto a utilidade das despesas quanto seu valor, e analisar as receitas com a mesma atenção.

As crises enfrentadas devem ser levadas em consideração. No entanto, não podem se tornar uma justificativa geral que encerre o debate. Governar por quase uma década implica assumir o balanço da própria gestão.

O que denuncio nos “príncipes da República” é essa maneira de reivindicar os sucessos enquanto se dilui a responsabilidade pelos fracassos. Devemos exigir avaliações independentes, acompanhamento público dos compromissos e correções quando os resultados não correspondem ao esperado. Quando irregularidades forem comprovadas, devem ter as consequências previstas em lei.

Ucrânia: relações pessoais não constituem uma estratégia

Emmanuel Macron recebeu Vladimir Putin em Versalhes em 29 de maio de 2017. O encontro posterior que reuniu Macron, Putin, Volodymyr Zelensky e Angela Merkel aconteceu em Paris em 9 de dezembro de 2019. São acontecimentos distintos. Fontes: Versalhes em 2017 e cúpula de Paris em 2019.

Dialogar com outros dirigentes faz parte do trabalho diplomático. Mas recepções prestigiosas, apertos de mão e demonstrações de proximidade devem ser julgados por seus resultados. O que permitiram alcançar? Quais compromissos foram respeitados? Quais lições foram extraídas dos fracassos?

Essa exigência vale tanto para Vladimir Putin quanto para Donald Trump. Uma relação pessoal exibida publicamente não garante que os interesses franceses e europeus sejam respeitados. Uma diplomacia sólida exige objetivos claros, meios confiáveis e capacidade de reação quando os compromissos são descumpridos.

Também é necessário avaliar com lucidez as capacidades russas. Apresentar a Rússia como militarmente “fora de combate” seria um erro. O SIPRI estima seus gastos militares em cerca de 190 bilhões de dólares em 2025, o terceiro maior valor do mundo. Esse número não demonstra a eficácia de todos os seus armamentos, mas impede que seu poder militar seja considerado insignificante. Fonte: SIPRI.

Combater a propaganda exige justamente esse rigor: examinar os fatos, reconhecer as incertezas e rejeitar narrativas que nos tranquilizam à custa da realidade.

A Europa deve poder influenciar seu futuro

Preocupa-me o risco de os europeus terem de aceitar decisões negociadas entre grandes potências sem poder influenciá-las de fato. Essa preocupação merece um debate sério; ela não precisa se apoiar na afirmação não comprovada de um projeto conjunto dos Estados Unidos e da Rússia para destruir a Europa.

Os interesses dos Estados Unidos, da Rússia e dos países europeus não são os mesmos. A Europa deve poder defender suas escolhas e dispor, para isso, de meios industriais, energéticos, econômicos e militares suficientes.

Isso exige respostas concretas. Quais produções queremos dominar? Quais dependências precisamos reduzir? Quais investimentos estamos dispostos a financiar? Como garantir que os cidadãos possam fiscalizar essas orientações?

A soberania se constrói por meio de decisões mantidas ao longo do tempo. Discursos não bastam: são necessários uma estratégia, recursos e uma responsabilidade claramente assumida perante a população.

Jornalistas: levar as perguntas até o fim

Os jornalistas têm um papel essencial. Esperamos que confrontem os responsáveis com suas declarações passadas, verifiquem seus números e examinem seus resultados com o mesmo rigor, independentemente de sua filiação política.

Os vínculos entre a imprensa, os interesses econômicos e o poder merecem ser questionados. A propriedade dos meios de comunicação, seu financiamento e os possíveis conflitos de interesse devem ser transparentes. Mas a crítica ganha força quando se apoia em fatos precisos e documentados, em vez de atribuir as mesmas intenções a toda uma profissão.

Quando se apresenta um número tão expressivo quanto 1,8 trilhão de euros, o público deve poder compreender seu cálculo. Quando escolhas orçamentárias são defendidas, seus custos e beneficiários devem ser examinados. Quando uma estratégia diplomática é apresentada como um sucesso, seus resultados devem ser demonstrados.

É essa exigência de acompanhamento, para além da declaração do dia, que permite aos cidadãos formar seu próprio julgamento.

2027: transformar a indignação em controle democrático

Francesas e franceses, nós criticamos, protestamos e, às vezes, nos exaltamos. Mas o que fazemos depois com essa indignação? Conheçam a DEMOSCIOCRACIA e decidam se a apoiam ou não.

Querer proteger a família, o padrão de vida e a tranquilidade é legítimo. Contudo, o medo da mudança também pode nos levar a perpetuar práticas cujas consequências denunciamos. Precisamos examinar essa contradição sem desprezar as preocupações de ninguém.

Com a aproximação de 2027, nenhum candidato deveria receber um cheque em branco. Exijamos programas com custos calculados, compromissos compreensíveis e mecanismos precisos de avaliação. Perguntemos como as propostas serão financiadas, quem se beneficiará delas e quais escolhas difíceis imporão.

Seria exagerado anunciar como uma certeza que os franceses estarão arruinados já no primeiro trimestre de 2027. Em contrapartida, devemos debater desde agora os riscos que pesam sobre nosso futuro e as formas de reduzi-los. A urgência democrática não precisa de uma data para a catástrofe para ser real.

Nossa responsabilidade como cidadãos continua entre as eleições. Ela passa pela informação, pela participação nos debates, pela fiscalização dos compromissos e pela disposição de exigir explicações, inclusive dos responsáveis que apoiamos.

A exigência que defendo é simples: toda pessoa investida de poder público deve explicar suas decisões, apresentar seus resultados e assumir suas consequências políticas.

Vamos dar conteúdo concreto a essa exigência: mais transparência, contrapesos efetivos ao poder e uma participação cidadã que realmente influencie as decisões.

VIVA A DEMOSCIOCRACIA: O PODER DO POVO POR MEIO DO CONHECIMENTO REAL E DA INTELIGÊNCIA, E NÃO APENAS DO SABER DOS LIVROS!

Vocês DEVEM ESCOLHER agora e tomar uma decisão sobre seu futuro.

É nesse espírito que faço este apelo: cidadãos, retomemos nosso lugar na vida pública. Façamos da nossa indignação uma força de proposta e de fiscalização. E não deixemos que os políticos e sua administração nos obriguem a fazer tudo enquanto não respondem por nada: NEM ELES NEM SUA ADMINISTRAÇÃO.

VIVA A DEMOSCIOCRACIA!

↑ Français

Deutsch

Schulden, Ukraine, Wahlen 2027: Die Macht muss Rechenschaft ablegen

Frankreich und Europa müssen Entscheidungen treffen, die ihre Zukunft für lange Zeit prägen werden. Dabei drängt sich eine Frage auf: Wie lässt sich sicherstellen, dass diejenigen, die uns regieren, Verantwortung übernehmen? In Fragen der öffentlichen Finanzen, der Diplomatie und der Demokratie haben die Bürger das Recht, Rechenschaft zu verlangen. Ihre Rolle darf sich nicht darauf beschränken, zu wählen und anschließend die Folgen der in ihrem Namen getroffenen Entscheidungen zu tragen.

Schulden: Fast ein Jahrzehnt Macron an der Macht verlangt eine Bilanz

Und nicht nur das: Die Erben all jener, die uns seit Giscard verschuldet haben, müssen diese Schulden zurückzahlen, denn ihre Vorgänger haben uns mit Verachtung behandelt. Und jetzt soll das VOLK zahlen? NEIN!

In der Debatte, die ich gestern Abend auf LCI verfolgt habe, wurde Emmanuel Macrons politische Verantwortung für rund 1.800 Milliarden Euro Schulden bei einer Gesamtsumme von etwa 3.500 Milliarden zur Diskussion gestellt — für einen Zeitraum, der als neuneinhalb Jahre an der Macht beschrieben wurde. Ich gebe hier die in dieser Diskussion genannte Zahl wieder: Ihre Berechnung und die genauen zeitlichen Grenzen müssen erläutert werden.

Die offizielle Zahl des INSEE steht hingegen fest: Im ersten Quartal 2026 betrug die französische Staatsverschuldung 3.536,1 Milliarden Euro, also 117,5 % des Bruttoinlandsprodukts. Quelle: INSEE.

Man muss zwischen den während einer Präsidentschaft angehäuften Schulden und dem Anteil unterscheiden, der unmittelbar auf die Entscheidungen des Präsidenten zurückzuführen ist. Diese Unterscheidung darf Emmanuel Macron, seine aufeinanderfolgenden Regierungen und die parlamentarischen Mehrheiten, die deren Haushalte beschlossen haben, jedoch nicht davon entbinden, für ihre Entscheidungen einzustehen.

Welche Ausgaben wurden getätigt? Welche Einnahmen wurden verringert? Mit welchen Zielen, zugunsten welcher Gruppen und mit welchen Ergebnissen? Welcher Teil der Schulden hat dazu beigetragen, die Bevölkerung zu schützen oder die Zukunft vorzubereiten? Welcher Teil geht auf unwirksame Programme oder unzureichend finanzierte Entscheidungen zurück?

Nicht jede öffentliche Ausgabe ist Verschwendung. Schulen, Krankenhäuser, Justiz, Forschung und Infrastruktur brauchen Mittel. Eine verantwortungsvolle Politik muss daher den Nutzen der Ausgaben ebenso prüfen wie ihre Höhe und die Einnahmen mit derselben Aufmerksamkeit betrachten.

Die durchlebten Krisen müssen berücksichtigt werden. Sie dürfen jedoch nicht zu einer pauschalen Rechtfertigung werden, die jede Debatte beendet. Wer fast ein Jahrzehnt regiert, muss für seine Bilanz einstehen.

Was ich an den „Fürsten der Republik“ kritisiere, ist diese Art, Erfolge für sich zu beanspruchen und zugleich die Verantwortung für Misserfolge zu verwischen. Wir müssen unabhängige Bewertungen, eine öffentliche Kontrolle der Zusagen und Korrekturen verlangen, wenn die Ergebnisse ausbleiben. Wenn Verfehlungen nachgewiesen sind, müssen die gesetzlich vorgesehenen Konsequenzen folgen.

Ukraine: Persönliche Beziehungen sind noch keine Strategie

Emmanuel Macron empfing Wladimir Putin am 29. Mai 2017 in Versailles. Das spätere Treffen von Macron, Putin, Wolodymyr Selenskyj und Angela Merkel fand am 9. Dezember 2019 in Paris statt. Es handelt sich um zwei unterschiedliche Ereignisse. Quellen: Versailles 2017 und Pariser Gipfel 2019.

Der Dialog mit anderen Staats- und Regierungschefs gehört zur diplomatischen Arbeit. Doch repräsentative Empfänge, Händeschütteln und demonstrative Nähe müssen an ihren Ergebnissen gemessen werden. Was haben sie bewirkt? Welche Zusagen wurden eingehalten? Welche Lehren wurden aus Misserfolgen gezogen?

Dieser Maßstab gilt für Wladimir Putin ebenso wie für Donald Trump. Eine öffentlich zur Schau gestellte persönliche Beziehung garantiert nicht, dass französische und europäische Interessen respektiert werden. Eine solide Diplomatie braucht klare Ziele, glaubwürdige Mittel und die Fähigkeit zu reagieren, wenn Zusagen gebrochen werden.

Auch die russischen Fähigkeiten müssen nüchtern betrachtet werden. Russland als militärisch „außer Gefecht“ darzustellen, wäre ein Fehler. SIPRI schätzt seine Militärausgaben für 2025 auf rund 190 Milliarden US-Dollar — den dritthöchsten Wert weltweit. Diese Zahl beweist nicht die Wirksamkeit sämtlicher russischer Waffen, verbietet es aber, Russlands militärische Macht als unbedeutend anzusehen. Quelle: SIPRI.

Propaganda entgegenzutreten erfordert genau diese Sorgfalt: Fakten prüfen, Unsicherheiten anerkennen und Darstellungen zurückweisen, die uns auf Kosten der Wirklichkeit beruhigen.

Europa muss seine Zukunft mitgestalten können

Mich beunruhigt die Gefahr, dass die Europäer Entscheidungen hinnehmen müssen, die zwischen Großmächten ausgehandelt werden, ohne sie wirklich beeinflussen zu können. Diese Sorge verdient eine ernsthafte Debatte; sie muss sich nicht auf die unbewiesene Behauptung eines gemeinsamen amerikanisch-russischen Plans zur Zerstörung Europas stützen.

Die Interessen der Vereinigten Staaten, Russlands und der europäischen Länder sind nicht identisch. Europa muss seine Entscheidungen verteidigen können und dafür über ausreichende industrielle, energiewirtschaftliche, wirtschaftliche und militärische Mittel verfügen.

Das verlangt konkrete Antworten. Welche Produktionsbereiche wollen wir beherrschen? Welche Abhängigkeiten müssen wir verringern? Welche Investitionen sind wir bereit zu finanzieren? Wie lässt sich gewährleisten, dass die Bürger diese politischen Weichenstellungen kontrollieren können?

Souveränität entsteht durch Entscheidungen, die über längere Zeit konsequent umgesetzt werden. Reden reichen nicht aus: Es braucht eine Strategie, Mittel und eine klar übernommene Verantwortung gegenüber der Bevölkerung.

Journalisten: Den Fragen bis zum Ende nachgehen

Journalisten haben eine wesentliche Aufgabe. Wir erwarten von ihnen, dass sie Verantwortliche mit ihren früheren Aussagen konfrontieren, ihre Zahlen überprüfen und ihre Ergebnisse unabhängig von der politischen Zugehörigkeit mit derselben Strenge untersuchen.

Die Verbindungen zwischen Medien, wirtschaftlichen Interessen und Macht verdienen eine kritische Prüfung. Medieneigentum, Finanzierung und mögliche Interessenkonflikte müssen transparent sein. Doch Kritik gewinnt an Stärke, wenn sie sich auf konkrete, dokumentierte Tatsachen richtet, statt einem ganzen Berufsstand dieselben Absichten zu unterstellen.

Wenn eine so beträchtliche Zahl wie 1.800 Milliarden Euro genannt wird, muss die Öffentlichkeit ihre Berechnung nachvollziehen können. Wenn haushaltspolitische Entscheidungen verteidigt werden, müssen ihre Kosten und ihre Nutznießer untersucht werden. Wenn eine diplomatische Strategie als Erfolg dargestellt wird, müssen ihre Ergebnisse belegt werden.

Erst diese beharrliche Überprüfung über die jeweilige Tageserklärung hinaus ermöglicht es den Bürgern, sich ein eigenes Urteil zu bilden.

2027: Empörung in demokratische Kontrolle verwandeln

Französinnen und Franzosen, wir kritisieren, wir protestieren, manchmal geraten wir in Wut. Aber was machen wir anschließend mit dieser Wut? Schauen Sie sich die DEMOSCIOKRATIE an und entscheiden Sie, ob Sie sie unterstützen wollen oder nicht.

Der Wunsch, die eigene Familie, den Lebensstandard und die persönliche Ruhe zu schützen, ist berechtigt. Doch die Angst vor Veränderungen kann uns auch dazu bringen, Praktiken fortzuführen, deren Folgen wir anprangern. Wir müssen diesen Widerspruch untersuchen, ohne die Sorgen Einzelner geringzuschätzen.

Mit Blick auf 2027 darf kein Kandidat einen Blankoscheck erhalten. Verlangen wir Programme mit nachvollziehbaren Kosten, verständliche Zusagen und genaue Verfahren zur Bewertung. Fragen wir, wie die Vorschläge finanziert werden, wer davon profitiert und welche Abwägungen sie erfordern.

Es wäre überzogen, als Gewissheit zu verkünden, dass die Franzosen bereits im ersten Quartal 2027 ruiniert sein werden. Wir müssen jedoch schon jetzt über die Risiken für unsere Zukunft und die Möglichkeiten zu ihrer Verringerung diskutieren. Demokratische Dringlichkeit braucht kein festgelegtes Katastrophendatum, um real zu sein.

Unsere Verantwortung als Bürger besteht auch zwischen den Wahlen. Sie verlangt Information, Beteiligung an Debatten, Kontrolle der Zusagen und die Bereitschaft, Erklärungen einzufordern — auch von den Verantwortlichen, die wir unterstützt haben.

Meine Forderung ist einfach: Jeder Mensch, dem öffentliche Macht anvertraut wird, muss seine Entscheidungen erklären, ihre Ergebnisse darlegen und die politischen Konsequenzen tragen.

Geben wir dieser Forderung einen konkreten Inhalt: mehr Transparenz, wirksame Gegengewichte zur Macht und eine Bürgerbeteiligung, die bei Entscheidungen tatsächlich zählt.

ES LEBE DIE DEMOSCIOKRATIE: DIE MACHT DES VOLKES DURCH WIRKLICHES WISSEN UND INTELLIGENZ, NICHT BLOSS DURCH BUCHGELEHRSAMKEIT!

Sie MÜSSEN JETZT WÄHLEN und eine Entscheidung über Ihre Zukunft treffen.

In diesem Sinne rufe ich auf: Bürgerinnen und Bürger, nehmen wir unseren Platz im öffentlichen Leben wieder ein. Machen wir aus unserer Empörung eine Kraft für Vorschläge und Kontrolle. Und lassen wir nicht zu, dass die Politiker und ihre Verwaltung uns alles erledigen lassen, während sie selbst für nichts verantwortlich sind: WEDER SIE NOCH IHRE VERWALTUNG.

ES LEBE DIE DEMOSCIOKRATIE!

↑ Français

Українська

Борг, Україна, вибори 2027 року: влада має звітувати перед громадянами

Франція та Європа мають зробити вибір, який надовго визначить їхнє майбутнє. У цьому контексті постає питання: як забезпечити відповідальність тих, хто нами керує? У питаннях державних фінансів, дипломатії та демократії громадяни мають право вимагати звіту. Їхня роль не може зводитися лише до голосування, після якого вони змушені нести наслідки рішень, ухвалених від їхнього імені.

Борг: майже десятиліття при владі вимагає підбиття підсумків

І не лише це: спадкоємці всіх, хто втягнув нас у борги від часів Жискара, повинні їх погасити, адже їхні попередники зневажили нас. І тепер платити має НАРОД? НІ!

Під час дискусії, яку я дивився вчора ввечері на LCI, порушувалося питання політичної відповідальності Емманюеля Макрона за приблизно 1,8 трильйона євро боргу із загальної суми близько 3,5 трильйона — за період, який було представлено як дев’ять із половиною років при владі. Я наводжу тут цифру, озвучену під час тієї дискусії: метод її розрахунку та точні часові межі потребують уточнення.

Водночас офіційні дані INSEE встановлені: у першому кварталі 2026 року державний борг Франції сягнув 3 536,1 мільярда євро, або 117,5 % валового внутрішнього продукту. Джерело: INSEE.

Необхідно розрізняти борг, накопичений протягом президентського терміну, і ту його частину, яка безпосередньо зумовлена рішеннями президента. Проте це розрізнення не може звільняти Емманюеля Макрона, його послідовні уряди та парламентські більшості, які схвалювали їхні бюджети, від відповідальності за зроблений вибір.

Які видатки було здійснено? Які доходи скорочено? З якою метою, на чию користь і з якими результатами? Яка частина боргу допомогла захистити населення або підготуватися до майбутнього? Яка частина відображає неефективні програми чи рішення без належного фінансування?

Не всі державні видатки є марнотратством. Школи, лікарні, правосуддя, наукові дослідження та інфраструктура потребують ресурсів. Тому відповідальна політика має оцінювати не лише обсяг видатків, а й їхню користь, і так само уважно розглядати доходи.

Пережиті кризи потрібно враховувати. Однак вони не можуть ставати універсальним виправданням, яке закриває дискусію. Керувати країною майже десятиліття означає відповідати за підсумки свого правління.

У «князях Республіки» я засуджую звичку привласнювати успіхи й водночас розмивати відповідальність за невдачі. Ми маємо вимагати незалежного оцінювання, публічного контролю за виконанням зобов’язань і виправлень, коли результати не відповідають очікуванням. Якщо порушення доведено, мають наставати передбачені законом наслідки.

Україна: особисті стосунки не замінюють стратегії

Емманюель Макрон прийняв Володимира Путіна у Версалі 29 травня 2017 року. Наступна зустріч за участю Макрона, Путіна, Володимира Зеленського та Ангели Меркель відбулася в Парижі 9 грудня 2019 року. Це різні події. Джерела: Версаль, 2017 рік та Паризький саміт, 2019 рік.

Діалог з іншими керівниками держав є частиною дипломатичної роботи. Але урочисті прийоми, рукостискання та демонстрації близькості слід оцінювати за результатами. Чого вони дозволили досягти? Які зобов’язання було виконано? Які висновки зроблено з невдач?

Ця вимога стосується як Володимира Путіна, так і Дональда Трампа. Публічно демонстровані особисті стосунки не гарантують поваги до французьких і європейських інтересів. Міцна дипломатія потребує чітких цілей, переконливих засобів та здатності реагувати на порушення зобов’язань.

Так само потрібно тверезо оцінювати російські можливості. Було б помилкою зображати Росію як військово «недієздатну». SIPRI оцінює її військові видатки у 2025 році приблизно у 190 мільярдів доларів — третій показник у світі. Ця цифра не доводить ефективності всіх її озброєнь, але не дозволяє вважати її військову міць незначною. Джерело: SIPRI.

Боротьба з пропагандою вимагає саме такої ретельності: перевіряти факти, визнавати невизначеність і відкидати оповіді, що заспокоюють нас ціною відмови від реальності.

Європа повинна мати змогу впливати на своє майбутнє

Мене непокоїть ризик того, що європейці будуть змушені підкорятися рішенням, узгодженим між великими державами, не маючи реальної можливості на них впливати. Це занепокоєння заслуговує на серйозне обговорення; воно не потребує опори на недоведене твердження про спільний американсько-російський план знищення Європи.

Інтереси Сполучених Штатів, Росії та європейських країн не тотожні. Європа повинна мати змогу обстоювати власний вибір і володіти для цього достатніми промисловими, енергетичними, економічними та військовими ресурсами.

Це вимагає конкретних відповідей. Які виробництва ми хочемо контролювати? Які залежності маємо зменшити? Які інвестиції готові фінансувати? Як гарантувати громадянам можливість контролювати ці напрями політики?

Суверенітет формується завдяки рішенням, які послідовно втілюються протягом тривалого часу. Промов недостатньо: потрібні стратегія, ресурси та чітко визнана відповідальність перед населенням.

Журналісти: домагатися відповідей до кінця

Журналісти відіграють надзвичайно важливу роль. Ми очікуємо, що вони зіставлятимуть дії посадовців з їхніми попередніми заявами, перевірятимуть наведені ними цифри та однаково вимогливо оцінюватимуть їхні результати незалежно від політичної належності.

Зв’язки між медіа, економічними інтересами та владою заслуговують на уважне вивчення. Власність медіа, їхнє фінансування та можливі конфлікти інтересів мають бути прозорими. Але критика стає переконливішою, коли стосується конкретних, документально підтверджених фактів, а не приписує однакові наміри всій професії.

Коли озвучується така значна сума, як 1,8 трильйона євро, громадськість повинна мати змогу зрозуміти її розрахунок. Коли обстоюються бюджетні рішення, слід досліджувати їхню вартість і те, хто отримує від них користь. Коли дипломатичну стратегію представляють як успішну, її результати мають бути доведені.

Саме така вимога послідовного контролю, що не обмежується заявою дня, дає громадянам змогу сформувати власну думку.

2027 рік: перетворити обурення на демократичний контроль

Француженки й французи, ми критикуємо, протестуємо, іноді обурюємося до нестями. Але що ми робимо із цим обуренням далі? Ознайомтеся з ДЕМОСЦІОКРАТІЄЮ та вирішіть, підтримувати її чи ні.

Бажання захистити свою родину, рівень життя та спокій є цілком законним. Проте страх змін також може змушувати нас зберігати практики, наслідки яких ми засуджуємо. Ми повинні осмислити цю суперечність, не знецінюючи нічиїх побоювань.

З наближенням 2027 року жоден кандидат не повинен отримати безумовного мандата довіри. Вимагаймо програм із розрахованою вартістю, зрозумілих зобов’язань і чітких механізмів оцінювання. Запитуймо, як фінансуватимуться пропозиції, хто отримає від них користь і яких компромісів вони вимагатимуть.

Було б перебільшенням стверджувати як доконаний факт, що французи збанкрутують уже в першому кварталі 2027 року. Натомість ми повинні вже зараз обговорювати ризики для нашого майбутнього та способи їх зменшення. Нагальна потреба в демократичних змінах не вимагає призначеної дати катастрофи, щоб бути реальною.

Наша громадянська відповідальність триває й між виборами. Вона передбачає поінформованість, участь у дискусіях, контроль за виконанням зобов’язань та готовність вимагати пояснень навіть від тих керівників, яких ми підтримували.

Вимога, яку я обстоюю, проста: кожна людина, наділена публічною владою, повинна пояснювати свої рішення, представляти їхні результати та брати на себе політичні наслідки.

Надаймо цій вимозі конкретного змісту: більше прозорості, дієві противаги владі та участь громадян, яка справді впливає на рішення.

ХАЙ ЖИВЕ ДЕМОСЦІОКРАТІЯ — ВЛАДА НАРОДУ ЧЕРЕЗ СПРАВЖНІ ЗНАННЯ ТА ІНТЕЛЕКТ, А НЕ ЛИШЕ КНИЖКОВУ ОСВІЧЕНІСТЬ!

Ви МАЄТЕ ЗРОБИТИ ВИБІР зараз і ухвалити рішення щодо свого майбутнього.

Саме в цьому дусі я звертаюся із закликом: громадяни, повернімо собі місце в суспільному житті. Перетворімо наше обурення на силу пропозицій і контролю. І не дозволяймо політикам та їхній адміністрації змушувати нас робити все, тоді як вони ні за що не відповідають: АНІ ВОНИ, АНІ ЇХНЯ АДМІНІСТРАЦІЯ.

ХАЙ ЖИВЕ ДЕМОСЦІОКРАТІЯ!

↑ Français

Русский

Долг, Украина, выборы 2027 года: власть должна отчитываться перед гражданами

Франции и Европе предстоит сделать выбор, который надолго определит их будущее. В этих условиях встаёт вопрос: как обеспечить ответственность тех, кто нами управляет? В вопросах государственных финансов, дипломатии и демократии граждане вправе требовать отчёта. Их роль не может сводиться к голосованию, после которого им остаётся лишь нести последствия решений, принятых от их имени.

Долг: почти десятилетие у власти требует подведения итогов

И не только это: наследники всех, кто вверг нас в долги со времён Жискара, должны их погасить, ведь их предшественники обошлись с нами с презрением. И теперь платить должен НАРОД? НЕТ!

В дискуссии, которую я смотрел вчера вечером на LCI, поднимался вопрос о политической ответственности Эмманюэля Макрона примерно за 1,8 триллиона евро долга из общей суммы около 3,5 триллиона — за период, представленный как девять с половиной лет у власти. Я привожу здесь цифру, прозвучавшую в той дискуссии: метод её расчёта и точные временные границы необходимо уточнить.

Официальные данные INSEE, в свою очередь, установлены: в первом квартале 2026 года государственный долг Франции достиг 3 536,1 миллиарда евро, или 117,5 % валового внутреннего продукта. Источник: INSEE.

Необходимо различать долг, накопленный за время президентства, и ту его часть, которая непосредственно обусловлена решениями президента. Но это различие не может освобождать Эмманюэля Макрона, сменявшие друг друга правительства и парламентские большинства, утверждавшие их бюджеты, от ответственности за сделанный выбор.

Какие расходы были произведены? Какие доходы сокращены? С какими целями, в чьих интересах и с какими результатами? Какая часть долга помогла защитить население или подготовиться к будущему? Какая часть отражает неэффективность программ или решения без надлежащего финансирования?

Не всякие государственные расходы являются расточительством. Школы, больницы, правосудие, научные исследования и инфраструктура нуждаются в ресурсах. Поэтому ответственная политика должна оценивать не только объём расходов, но и их пользу, а доходы рассматривать столь же внимательно.

Пережитые кризисы необходимо учитывать. Однако они не могут становиться универсальным оправданием, закрывающим дискуссию. Управлять страной почти десятилетие — значит отвечать за итоги своего правления.

В «князьях Республики» я осуждаю привычку приписывать себе успехи и одновременно размывать ответственность за провалы. Мы должны требовать независимой оценки, публичного контроля за выполнением обязательств и исправлений, когда результаты не соответствуют ожиданиям. Если нарушения доказаны, должны наступать предусмотренные законом последствия.

Украина: личные отношения не заменяют стратегии

Эмманюэль Макрон принял Владимира Путина в Версале 29 мая 2017 года. Последующая встреча Макрона, Путина, Владимира Зеленского и Ангелы Меркель состоялась в Париже 9 декабря 2019 года. Это разные события. Источники: Версаль, 2017 год и Парижский саммит, 2019 год.

Диалог с другими руководителями государств — часть дипломатической работы. Но торжественные приёмы, рукопожатия и демонстрации близости следует оценивать по результатам. Чего они позволили добиться? Какие обязательства были выполнены? Какие уроки извлечены из неудач?

Это требование относится и к Владимиру Путину, и к Дональду Трампу. Публично демонстрируемые личные отношения не гарантируют уважения к французским и европейским интересам. Сильная дипломатия требует ясных целей, убедительных средств и способности реагировать на нарушение обязательств.

Необходимо также трезво оценивать российские возможности. Было бы ошибкой изображать Россию как военную силу, «вышедшую из строя». SIPRI оценивает её военные расходы в 2025 году примерно в 190 миллиардов долларов — третий показатель в мире. Эта цифра не доказывает эффективность всех её вооружений, но не позволяет считать её военную мощь незначительной. Источник: SIPRI.

Борьба с пропагандой требует именно такой строгости: изучать факты, признавать неопределённость и отвергать повествования, которые успокаивают нас ценой отказа от реальности.

Европа должна иметь возможность влиять на своё будущее

Меня тревожит риск того, что европейцам придётся подчиняться решениям, согласованным между великими державами, не имея реальной возможности на них повлиять. Эта тревога заслуживает серьёзного обсуждения; для её обоснования не нужно опираться на недоказанное утверждение о совместном американо-российском плане уничтожения Европы.

Интересы Соединённых Штатов, России и европейских стран не тождественны. Европа должна иметь возможность отстаивать свой выбор и располагать для этого достаточными промышленными, энергетическими, экономическими и военными ресурсами.

Это требует конкретных ответов. Какие производства мы хотим контролировать? Какие зависимости должны сократить? Какие инвестиции готовы финансировать? Как гарантировать гражданам возможность контролировать эти направления политики?

Суверенитет формируется благодаря решениям, которые последовательно воплощаются на протяжении длительного времени. Речей недостаточно: нужны стратегия, ресурсы и ясно признанная ответственность перед населением.

Журналисты: добиваться ответов до конца

Журналисты играют важнейшую роль. Мы ожидаем, что они будут сопоставлять действия ответственных лиц с их прежними заявлениями, проверять приводимые ими цифры и одинаково требовательно оценивать их результаты независимо от политической принадлежности.

Связи между СМИ, экономическими интересами и властью заслуживают изучения. Владение СМИ, их финансирование и возможные конфликты интересов должны быть прозрачными. Но критика становится убедительнее, когда касается конкретных, документально подтверждённых фактов, а не приписывает одинаковые намерения всей профессии.

Когда звучит столь значительная сумма, как 1,8 триллиона евро, общественность должна иметь возможность понять её расчёт. Когда обосновываются бюджетные решения, необходимо изучать их стоимость и то, кто получает от них выгоду. Когда дипломатическую стратегию представляют как успешную, её результаты должны быть доказаны.

Именно требование последовательного контроля, не ограничивающегося заявлением дня, позволяет гражданам сформировать собственное суждение.

2027 год: превратить возмущение в демократический контроль

Француженки и французы, мы критикуем, протестуем, порой выходим из себя. Но что мы затем делаем с этим возмущением? Ознакомьтесь с ДЕМОСЦИОКРАТИЕЙ и решите, поддерживать её или нет.

Желание защитить семью, уровень жизни и спокойствие вполне законно. Однако страх перемен может также заставлять нас сохранять практики, последствия которых мы осуждаем. Необходимо осмыслить это противоречие, не обесценивая ничьих тревог.

По мере приближения 2027 года ни один кандидат не должен получать безусловного мандата доверия. Будем требовать программ с рассчитанной стоимостью, понятных обязательств и чётких механизмов оценки. Будем спрашивать, как станут финансироваться предложения, кто получит от них выгоду и каких компромиссов они потребуют.

Было бы преувеличением объявлять несомненным, что французы разорятся уже в первом квартале 2027 года. Но мы должны уже сейчас обсуждать риски для нашего будущего и способы их уменьшения. Настоятельная потребность в демократических изменениях не нуждается в назначенной дате катастрофы, чтобы быть реальной.

Наша гражданская ответственность сохраняется и между выборами. Она предполагает информированность, участие в дискуссиях, контроль за выполнением обязательств и готовность требовать объяснений даже от тех руководителей, которых мы поддерживали.

Требование, которое я отстаиваю, просто: каждый человек, наделённый публичной властью, должен объяснять свои решения, представлять их результаты и принимать на себя политические последствия.

Придадим этому требованию конкретное содержание: больше прозрачности, действенные противовесы власти и участие граждан, которое действительно влияет на решения.

ДА ЗДРАВСТВУЕТ ДЕМОСЦИОКРАТИЯ — ВЛАСТЬ НАРОДА ЧЕРЕЗ ПОДЛИННЫЕ ЗНАНИЯ И ИНТЕЛЛЕКТ, А НЕ ПРОСТО КНИЖНУЮ ОБРАЗОВАННОСТЬ!

Вы ДОЛЖНЫ СДЕЛАТЬ ВЫБОР сейчас и принять решение о своём будущем.

Именно в этом духе я обращаюсь с призывом: граждане, вернём себе место в общественной жизни. Превратим наше возмущение в силу предложений и контроля. И не позволим политикам и их администрации заставлять нас делать всё, в то время как сами они ни за что не отвечают: НИ ОНИ, НИ ИХ АДМИНИСТРАЦИЯ.

ДА ЗДРАВСТВУЕТ ДЕМОСЦИОКРАТИЯ!

↑ Français

العربية

الدَّين وأوكرانيا وانتخابات 2027: على السلطة أن تقدم حسابًا عن قراراتها

يتعين على فرنسا وأوروبا اتخاذ خيارات ستحدد مستقبلهما لوقت طويل. وفي هذا السياق، يبرز سؤال أساسي: كيف نضمن مساءلة من يحكموننا؟ في شؤون المالية العامة والدبلوماسية والديمقراطية، يحق للمواطنين المطالبة بالمحاسبة. ولا يمكن أن يقتصر دورهم على التصويت، ثم تحمّل عواقب القرارات المتخذة باسمهم.

الدَّين: ما يقارب عقدًا في السلطة يستوجب تقييم الحصيلة

وليس هذا فحسب: يجب على ورثة جميع من أغرقونا في الديون منذ عهد جيسكار أن يسددوها، لأن أسلافهم عاملونا باستخفاف. والآن يُطلب من الشعب أن يدفع؟ لا!

في النقاش الذي تابعته مساء أمس على قناة LCI، طُرحت المسؤولية السياسية لإيمانويل ماكرون عن نحو 1800 مليار يورو من الدَّين، من أصل إجمالي يقارب 3500 مليار، خلال فترة قُدّمت على أنها تسع سنوات ونصف في السلطة. أنقل هنا الرقم الذي ورد في ذلك النقاش؛ أما طريقة حسابه والحدود الزمنية الدقيقة التي يشملها فتحتاج إلى توضيح.

أما الرقم الرسمي الصادر عن المعهد الوطني الفرنسي للإحصاء والدراسات الاقتصادية، INSEE، فهو ثابت: بلغ الدَّين العام الفرنسي في الربع الأول من عام 2026 3536.1 مليار يورو، أي 117.5% من الناتج المحلي الإجمالي. المصدر: INSEE.

يجب التمييز بين الدَّين المتراكم خلال فترة رئاسية والجزء المنسوب مباشرة إلى قرارات الرئيس. لكن هذا التمييز لا يمكن أن يعفي إيمانويل ماكرون وحكوماته المتعاقبة والأغلبيات البرلمانية التي أقرت ميزانياتها من تحمّل مسؤولية خياراتهم.

ما النفقات التي أُقرت؟ وما الإيرادات التي خُفّضت؟ ولأي أهداف، ولمصلحة من، وبأي نتائج؟ أي جزء من الدَّين ساعد على حماية السكان أو الاستعداد للمستقبل؟ وأي جزء يعكس برامج غير فعالة أو قرارات لم يُوفَّر لها تمويل كافٍ؟

ليس كل إنفاق عام هدرًا. فالمدارس والمستشفيات والقضاء والبحث العلمي والبنية التحتية تحتاج إلى موارد. لذلك يجب على السياسة المسؤولة أن تدرس جدوى النفقات بقدر ما تدرس حجمها، وأن تفحص الإيرادات بالاهتمام نفسه.

لا بد من أخذ الأزمات التي مرت بها البلاد في الحسبان. لكنها لا يمكن أن تتحول إلى تبرير شامل يغلق باب النقاش. فالحكم لما يقارب عقدًا يقتضي تحمّل مسؤولية حصيلته.

ما أنتقده لدى «أمراء الجمهورية» هو هذه الطريقة في نسب النجاحات إلى أنفسهم مع تشتيت المسؤولية عن الإخفاقات. علينا المطالبة بتقييمات مستقلة، ومتابعة علنية للالتزامات، وتصحيح المسار عندما لا تتحقق النتائج المنتظرة. وعندما تثبت المخالفات، يجب أن تترتب عليها العواقب التي ينص عليها القانون.

أوكرانيا: العلاقات الشخصية لا تشكّل استراتيجية

استقبل إيمانويل ماكرون فلاديمير بوتين في فرساي في 29 مايو 2017. أما اللقاء اللاحق الذي جمع ماكرون وبوتين وفولوديمير زيلينسكي وأنغيلا ميركل، فقد عُقد في باريس في 9 ديسمبر 2019. إنهما حدثان منفصلان. المصادر: فرساي عام 2017 وقمة باريس عام 2019.

الحوار مع قادة الدول الأخرى جزء من العمل الدبلوماسي. لكن حفلات الاستقبال المهيبة والمصافحات ومظاهر التقارب يجب أن تُقيَّم بنتائجها. ماذا حققت؟ وما الالتزامات التي احْتُرمت؟ وما الدروس التي استُخلصت من الإخفاقات؟

ينطبق هذا المطلب على فلاديمير بوتين كما ينطبق على دونالد ترامب. فإظهار علاقة شخصية وثيقة لا يضمن احترام المصالح الفرنسية والأوروبية. والدبلوماسية المتينة تتطلب أهدافًا واضحة ووسائل ذات مصداقية وقدرة على الرد عند الإخلال بالالتزامات.

كذلك يجب تقييم القدرات الروسية بواقعية. فمن الخطأ تصوير روسيا على أنها «عاجزة عسكريًا». يقدّر معهد ستوكهولم الدولي لأبحاث السلام، SIPRI، إنفاقها العسكري بنحو 190 مليار دولار في عام 2025، وهو ثالث أعلى إنفاق في العالم. لا يثبت هذا الرقم فعالية جميع أسلحتها، لكنه لا يسمح باعتبار قوتها العسكرية ضئيلة الشأن. المصدر: SIPRI.

إن مواجهة الدعاية تقتضي هذه الدقة تحديدًا: فحص الوقائع، والإقرار بمواطن عدم اليقين، ورفض الروايات التي تطمئننا على حساب الواقع.

يجب أن تتمكن أوروبا من التأثير في مستقبلها

يقلقني احتمال أن يجد الأوروبيون أنفسهم مضطرين إلى قبول قرارات تتفاوض عليها القوى الكبرى، من دون قدرة فعلية على التأثير فيها. هذا القلق يستحق نقاشًا جادًا، ولا يحتاج إلى الاستناد إلى ادعاء غير مثبت بوجود مشروع أمريكي روسي مشترك لتدمير أوروبا.

مصالح الولايات المتحدة وروسيا والدول الأوروبية ليست متطابقة. ويجب أن تتمكن أوروبا من الدفاع عن خياراتها، وأن تمتلك لهذا الغرض ما يكفي من الموارد الصناعية والطاقية والاقتصادية والعسكرية.

يتطلب ذلك إجابات ملموسة. ما مجالات الإنتاج التي نريد التحكم فيها؟ وما أوجه الاعتماد على الآخرين التي يجب تقليصها؟ وما الاستثمارات التي نحن مستعدون لتمويلها؟ وكيف نضمن قدرة المواطنين على الرقابة على هذه التوجهات؟

تُبنى السيادة بقرارات يجري تنفيذها باستمرار على مدى الزمن. والخطابات وحدها لا تكفي؛ فلا بد من استراتيجية وموارد ومسؤولية واضحة أمام السكان.

أيها الصحفيون: تابعوا الأسئلة حتى نهايتها

للصحفيين دور أساسي. فنحن نتوقع منهم مواجهة المسؤولين بتصريحاتهم السابقة، والتحقق من أرقامهم، وفحص نتائجهم بالصرامة نفسها مهما كانت انتماءاتهم السياسية.

تستحق الروابط بين وسائل الإعلام والمصالح الاقتصادية والسلطة أن تُفحَص. ويجب أن تتسم ملكية وسائل الإعلام وتمويلها وما قد ينشأ من تضارب في المصالح بالشفافية. لكن النقد يزداد قوة عندما يتناول وقائع محددة وموثقة، بدلًا من نسبة النيات نفسها إلى مهنة بأكملها.

عندما يُطرح رقم ضخم مثل 1800 مليار يورو، يجب أن يتمكن الجمهور من فهم طريقة حسابه. وعندما يُدافَع عن خيارات في الميزانية، ينبغي فحص تكاليفها والمستفيدين منها. وعندما تُقدَّم استراتيجية دبلوماسية بوصفها نجاحًا، يجب إثبات نتائجها.

إن هذا الإصرار على المتابعة، بما يتجاوز تصريح اليوم، هو ما يمكّن المواطنين من تكوين أحكامهم بأنفسهم.

2027: تحويل الغضب إلى رقابة ديمقراطية

أيتها الفرنسيات، أيها الفرنسيون، نحن ننتقد ونحتج، وأحيانًا نفقد أعصابنا. لكن ماذا نفعل بهذا الغضب بعد ذلك؟ تعرّفوا إلى الديموسقراطية وقرروا تأييدها أو عدم تأييدها.

من المشروع أن يرغب المرء في حماية أسرته ومستوى معيشته وطمأنينته. غير أن الخوف من التغيير قد يدفعنا أيضًا إلى الإبقاء على ممارسات نندد بعواقبها. وعلينا أن نفحص هذا التناقض من دون الاستخفاف بمخاوف أي شخص.

مع اقتراب عام 2027، لا ينبغي منح أي مرشح تفويضًا على بياض. فلنطالب ببرامج محددة التكاليف، والتزامات مفهومة، وآليات دقيقة للتقييم. ولنسأل كيف ستُموَّل المقترحات، ومن سيستفيد منها، وما المفاضلات التي ستفرضها.

سيكون من المبالغة الجزم بأن الفرنسيين سيُفلسون ابتداءً من الربع الأول من عام 2027. لكن علينا أن نناقش منذ الآن المخاطر التي تهدد مستقبلنا وسبل الحد منها. فالحاجة الملحّة إلى العمل الديمقراطي لا تتطلب تحديد موعد لكارثة حتى تكون حقيقية.

تستمر مسؤوليتنا بوصفنا مواطنين بين الانتخابات أيضًا. وهي تقوم على الاطلاع والمشاركة في النقاشات ومراقبة تنفيذ الالتزامات والاستعداد للمطالبة بالتوضيحات، حتى من المسؤولين الذين سبق أن دعمناهم.

المطلب الذي أدافع عنه بسيط: على كل شخص يتولى سلطة عامة أن يشرح قراراته، ويعرض نتائجها، ويتحمّل عواقبها السياسية.

فلنعطِ هذا المطلب مضمونًا ملموسًا: مزيدًا من الشفافية، وقوى رقابية فعالة توازن السلطة، ومشاركة مواطنية تؤثر فعلًا في القرارات.

عاشت الديموسقراطية: سلطة الشعب من خلال المعرفة الحقيقية والذكاء، لا مجرد المعرفة المستمدة من الكتب!

عليكم أن تختاروا الآن وأن تتخذوا قرارًا بشأن مستقبلكم.

بهذه الروح أوجه هذا النداء: أيها المواطنون، لنستعد مكاننا في الحياة العامة. ولنحوّل غضبنا إلى قوة اقتراح ورقابة. ولا نترك السياسيين وإدارتهم يجبروننا على فعل كل شيء، بينما لا يتحملون مسؤولية أي شيء: لا هم ولا إدارتهم.

عاشت الديموسقراطية!

↑ Français