Чому крадіжки й погроми — у Франції та деінде — Українська


Переклад статті Жака Рушо французькою мовою

Починається маніфестація. Через кілька годин вітрини розбиті, крамниці спустошені, торговці розорені. Наступного дня політики один за одним виходять до камер, обіцяють твердість, а потім — нічого. І все повторюється на наступній маніфестації, у Франції, як і в багатьох інших країнах.

Треба наважитися поставити питання: чому? Ці погроми не падають з неба. Вони — плід п’ятдесяти років погано продуманих рішень, послідовних відмов від відповідальності та політичної влади, яка завжди воліла керувати емоціями, а не усувати причини.

1. П’ятдесят років імміграції без політики інтеграції

Усе починається понад п’ятдесят років тому. Після обрання Валері Жискара д’Естена 1974 року Франція призупиняє трудову імміграцію, але відкриває — через возз’єднання сімей — імміграцію на постійне заселення. Приїжджають цілі родини. Цей вибір можна було захищати; що захистити не можна, то це те, що сталося потім.

Бо жоден уряд, ні правий, ні лівий, не збудував політики прийому та інтеграції, яка мала б його супроводжувати: вивчення мови, супровід родин, реальний доступ до роботи, соціальне змішування в кварталах. Новоприбулих зосередили в тих самих житлових масивах, а потім пустили все на самоплив. П’ятдесят років по тому пожинають те, що посіяли: цілі квартали, куди держава вже по-справжньому не заходить і де встановилися інші правила.

2. Діти, полишені на самих себе вже у 10–11 років

Ось суть проблеми. У цих кварталах занадто багато дітей опиняються на вулиці вже у 10–11 років. Іноді тому, що батьки не дають ради, відсутні або самі розгублені; іноді тому, що хлопцеві такого віку навіюють, що він уже «чоловік» і більше нікому не мусить звітувати.

Школа, перевантажена, не надолужує того, чого родина більше не передає. Бракує вихователів, гуртки закриваються, дорослі-орієнтири зникають. Дитина без рамок, без орієнтирів і без видимого майбутнього стає здобиччю.

3. Наркодилери — перша «школа» вулиці

Цю здобич наркомережі помічають негайно. Чатовий в 11 років, продавець у 14: наркоторгівля пропонує те, чого суспільство більше не дає, — легкі гроші, місце, статус. Дитина дуже рано дізнається, що закон не діє, що за день можна заробити стільки, скільки її батько заробляє за місяць, і що насильство окупається.

Ті, хто не потрапляє в наркоторгівлю, часто сповзають до легкого життя й дрібних крадіжок. Ґрунт для подальшого готовий.

4. Маніфестації — поле для грабунку

Кожна велика маніфестація стає тоді нагодою. «Чорні блоки» прокладають шлях: вони б’ють вітрини, вступають у сутички з силами правопорядку й сіють безлад. За ними банди, що прийшли грабувати, множать свої крадіжки. Громлять уже не заради вимог, а громлять, щоб краще красти.

Перші жертви — не можновладці. Це торговці, ремісники, дрібні підприємці, які поклали ціле життя на розбудову своєї справи, і чесні маніфестанти, чию справу заплямовують і заглушують кадри руйнувань. Народ платить двічі: збитками, а потім податками, якими їх відшкодовують.

5. Безсилля принців Республіки

Чому нічого не змінюється? Бо нинішня політична система аж ніяк не зацікавлена розв’язувати проблему в корені. Мандати короткі, рішення ухвалюються далеко від місць, і кожен уряд перекладає провину на попередній. Оголошують плани, посилають спецпідрозділи поліції, ухвалюють ще один закон — і чекають наступного спалаху.

Ті, хто ухвалює рішення, не живуть у цих кварталах, не тримають цих крамниць і ніколи по-справжньому не звітують. Саме ця політиканська неспроможність перетворює соціальну проблему на постійну драму.

6. Що змінила б демосціократія

Демосціократія не обіцяє дива. Вона пропонує іншу організацію, придатну для кожної країни, яка покладає відповідальність туди, де є проблеми: на територію.

  • Рада території бачить одразу. Її 40 членів — 20 представників народу та 20 представників корпорацій, обраних у 20 округах, — збираються щотижня. Квартал, що сповзає, наркомережа, що облаштовується, діти, що кидають навчання: інформація надходить негайно, замість того щоб губитися в кабінетах міністерства.
  • Безпека й правосуддя якомога ближче до населення. Стаття 9 демосціократичної Конституції каже це чітко: територія безпосередньо бере участь у їх організації та має необхідні засоби. Більше не треба чекати національного рішення, щоб діяти.
  • Територія керує освітою, профілактикою та соціальним життям. Саме вона може повернути дорослих, вихователів і заняття туди, де діти полишені вулиці, та по-справжньому супроводжувати родини.
  • Торговці мають голос. Половина Ради представляє професії та види діяльності. Ті, хто потерпає від грабунків, самі беруть участь в ухваленні рішень.
  • Той, хто не впорався, замінюється. Генерального директора території може бути відкликано будь-коли в разі поганого управління. Жоден відповідальний не може сховатися за п’ятирічним мандатом.
  • Змагання між територіями. Безпека, якість життя, задоволеність населення: 352 території оцінюються за однаковими критеріями, а п’ять найкращих отримують винагороду. Дати кварталу гнити більше не вигідно.

Висновок

Крадіжки й погроми — не фатум. Вони — результат покинутості: покинуті діти, покинуті квартали, покинуті торговці — владою, яка вирішує здалеку й ні за що не відповідає. Доки ці проблеми довірятимуть тим самим принцам Республіки, результати будуть ті самі.

Демосціократія повертає владу території, управління — компетентності, а контроль — народові. Саме там, якомога ближче до реального життя, можна знову захистити дітей, родини й тих, хто працює.

Свобода — Рівність — Істина

Дякую за ваші коментарі

Mercidevoscommentaires